Політичні аспекти бою Василя Ломаченка » ЗМІ - Новини України і Світу. Оглядач 
» » Політичні аспекти бою Василя Ломаченка

Політичні аспекти бою Василя Ломаченка

Коментарі читачів «Хвилі» до попереднього тексту про Святослава Вакарчука як можливого майбутнього президента показали, що порівняння політики з рингом та поняття «вести бій» сприйняли і зрозуміли небагато людей. Після перегляду цього ранку бою між Василем Ломаченком та кубінцем Гільєрмо Рігондо виникла ідея підійти до української політики не через Віталія Кличка, а через нову зірку світового боксу.

Журналісти-патріоти традиційно смакують кількісні характеристики та ефектні картинки чергової перемоги Ломаченка, як то: «арена в легендарному Madison Square Garden була забита під зав’язку», «вихід Ломаченко зал зустрів стоячи» і таке інше. Але мало, хто звертає на головний момент. Останні перемоги Ломаченка відбуваються технічними нокаутами – боксери відмовляються від продовження поєдинку. І це відбувається у професійному боксі, і це відбувається у легкій вазі. Тому, насправді, спортивний світ повинен говорити не стільки про перемогу Ломаченка, скільки про відмову продовження бою.

Поясню чому саме про це треба говорити. Справа у тому, що відмову від бою під час його проведення у професійному боксі, а тим більше у легкій вазі слід трактувати як відмову бультер’єра від смертельної сутички під час її розпалу.

Пригадується, колись відомий російський коментатор Володимир Гендлін давав характеристику цьому сегменту професійного боксу. Зокрема він сказав наступне: легка вага – середовище латиноамериканських панчерів. «Панчер – це не слов’янська удаль та завзятість. Це особливий тип людей з апокаліптичною свідомістю. Вони не знають, що таке біль і страх», – приблизно так висловився експерт.

Тобто проблеми з «веденням бою» у панчерів немає за означенням. І ось у цьому сегменті боксу, легкій вазі, панчери відмовляються продовжувати бій. Думаєте, що причина – страх нокаута, біль? Нічого подібного. Причина – параліч волі, який настає не від зустрічі непереборної сили, а від усвідомлення безсенсовості перебування на рингу. Безсенсовість для панчера – це відсутність опції брутальної бійки. Боксер не може піти вперед і просто побитися, оскільки перетворюється на посміховисько, яке розмахує руками.

У політтехнологів користуються таким поняттям як кліпове мислення. Це поняття прийшло від соціологів. Для більшості обивателів перемога Ломаченка є черговим приємним кліпом, а для більшості журналістів – черговим інформаційним приводом повправлятися у написанні складнопідрядних речень з використанням великої кількості прикметників. Насправді все набагато складніше і за фрагментом недільної перемоги приховується серйозний бекграунд.

В основі феномена Василя Ломаченка знаходиться його батько Анатолій Ломаченко. Цей чоловік відібрав дитинство у власного сина для того, аби реалізувати те, що не вдалося колись реалізувати йому. Анатолій Ломаченко не лише вивчив психологію панчерів, він на сотні складових розібрав весь світовий бокс у легкій вазі і розробив спеціальний стиль бою, який блокує панчерів на рівні мотивації. Тобто батько не почав шукати контактів з позаземними цивілізаціями для обміну генетичним матеріалом, аби отримати сина без больової чутливості та з головою у яку можна тільки їсти. Ломаченко старший почав вивчати себе та інших і запропонував світові мистецтво як протидію варварству – бездумній «рубці». У такий спосіб Анатолій Ломаченко не лише намалював свою картину прекрасного у спорті, але й почав виховувати інші естетичні смаки в людській цивілізації, поновивши інтерес до професійного боксу, який, кажуть, почав падати. Не без допомоги Кличків, до речі.

Пряма екстраполяція боксерських реалій на політику, безперечно, не є коректною. Але ми повинні розуміти, що будь-якій перемозі передує тривала серйозна робота кількох поколінь. Якщо нам хтось і потрібний, то передусім умовний Анатолій Ломаченко у якого є дві речі: власна картина прекрасного у політиці і син, у якого він готовий забрати дитинство, аби навчити і потім підставити під удари. Потрібно розібрати на сотню складових психологію і методи ведення бойових дій нашого ворога. І якщо у попередньому тексті про Вакарчука йшлося про зовнішнього ворога, то у цьому треба поговорити про внутрішнього. Причім внутрішній ворог є набагато небезпечніший, ніж зовнішній.

І якщо ми це зробимо (проаналізуємо), то побачимо, що рівень завдань, який стоїть перед нами є значно нижчим, ніж перед Анатолієм Ломаченком. Ми не маємо справу з бультер’єрами у яких підвищений поріг больової чутливості і які готові йти у бій і на смерть. Ми маємо справу з боягузами, котрі вкладають гроші у наші пороки, головним з яких є комфорт. Саме тому ми не бажаємо вести бій.

Поки в українській політиці немає свого Анатолія Ломаченка з мрією і з сином. Є один панчер, і той з Грузії. Для нас політичні панчери є настільки незвичними, що ми готові їх назвати божевільним. Справедливості ради, з певною умовністю, до панчерів можна віднести Тимошенко. Про політичних лідерів, які готові працювати з панчерами мова поки взагалі не йде. Ситуація із звільненням Єгора Соболєва з посади голови антикорупційного комітету, до речі людина також з Росії, свідчить що у нас серйозні проблеми з національною елітою. І тут я абсолютно погоджуюсь, що в ситуації коли грузин веде відкритий бій за Україну по київських дахах з силовими органами, а росіянин Соболєв та афганець Найем борються з корупцією, завдання національної еліти є не лише педалювати мовне питання, або ще гірше розвалювати медичну сферу як це робить Супрун, або затягувати у фінансове ярмо, як це робила Яресько.

А поки реакції експертів , а також повідомлення державних діячів, нехай і колишніх, показали, що країна від очікування Вашингтона, з новим і праведним законом перейшла до очікування Макрона. Хочу розчарувати. Макрона не буде, навіть якщо Лялю Фонарьову поміняти на Уляну Супрун.

Анатолій Якименко



ПРО ЩО ВИ ДУМАЄТЕ?

СХОЖІ НОВИНИ
Головна новина
ОПИТУВАННЯ

Поддерживаете ли вы создание единой Поместной Автокефальной православной церкви в Украине?

zmiua.com новини України і Світу. Оглядач

RSS

Перейти ВГОРУ